Канал телеграм]
Моя професія — куратор Фото
Інтерв'ю

Моя професія — куратор

Інтерв'ю з Олександром Михедом
  • 1 660
  • 0
3 репостів

Поняття «куратор» у нашій країні є доволі розмитим. Іноді куратор відповідає виключно за творчі аспекти, а часом — за все, що стосується організації виставки — від концепції до забитого цвяха та покупки вина на відкриття. Але в будь-якому випадку можна сказати, що це та людина, без якої виставка на отримає свого «обличчя», не сформулює висловлювання.

Цього разу співрозмовником FAQinDecor став письменник, літературознавець та куратор художніх проектів Олександр Михед, який розповів, про що повинен думати куратор, як допомагають знання у царині «культурного» менджменту і що допоможе зіпсувати експозицію виставки.

Моя кураторська робота почалась з «Амнезия project» в 2013 році. За основну проекта була взята моя перша книга «Амнезія» , написана за п'ять років до цього. Наступний проект — персональна виставка «полароїдних» знімків білоруського фотографа та куратора Олексія Шинкаренка у Києві та проект, присвячений Євро-2012, «Дві країни – одна історія». Було ще декілька проектів, але можу сказати, що перед виставкою «Невідомi» (травень-червень 2016 року, — прикл. ред.), останню пару-трійку років я взагалі не брався за кураторське ремесло, а повністю сконцентрувався на письменницькій діяльності. І якщо б не можливість попрацювати із Алевтиною Кахідзе як сокуратором навряд чи погодився б.

Усі мої вміння у царині «культурного» менеджменту були спрямовані на розвиток власної кар'єри. Наприклад, підготовку обкладинок до моїх книг я сприймаю як кураторський проект. Тому що одна обкладинка — це результат командної гри, тобто є декілька людей, які працюють над утіленням ідеї. Це і фотограф, і актор у кадрі, і гример, і дизайнер. Те ж саме стосується і оформлення книги, коли вибудовуєш малюнки разом із художником. У кожній з книг був свій творчій діалог із художником. Найвища точка співпраці — арт-бук «Мороки», це цілий художній світ, який ми створювали разом із художницею Сонею Мельник. На основі моїх текстів було створено більше 40 живописних робіт. Книга — як кураторський проект.

Обложка к одной из книг Александра Михеда — «Понтыизм»Обкладинка однієї з книг Олександра Михеда — «Понтиїзм»

У моєму розумінні, кураторська робота — це розстановка знаків у часі та просторі. Ти режисуєш реальність, сенси та почуття, які будуть у глядача, який проходить певним маршрутом. Я не бачу великої різниці між постановкою спектаклю, кураторством та створенням книги. Усе це — робота з «месседжами», до яких ти підводиш, але не говориш про них напряму.

Куратор у нашій країні — це той, хто складає прес-реліз, створює концепцію, обирає художників та забиває цвяхи. Тобто це «багаторуки Шива», який працює із хаосом українського менеджменту. Але, на щастя, у більшості проектів у мене була можливість передати частину обов'язків.

Куратор має думати про сенс виставки, а не про вкручування шурупів.

Принципова різния між менеджером проекту та куратором полягає в тому, що куратор працює із сенсом, формує концепцію та створює уявлення, а менеджер бере на себе техзабезпечення, фінансові питання та роботу з пресою. Куратор має думати про сенс виставки, а не про вкручування шурупів.

Наївно стверджувати, що мистецтво зараз когось цікавить: мистецтво, книги, кіно... Одні в Україні зайняті виживанням, інші — заробітком грошей, а треті — неробством.

Для мене дуже важливий пошук зв'язку із тими, хто є творцями сучасного суспільства і нової української реальності. Ця консолідація має величезне значення, тому не думаю, що куратори самотужки можуть впливати на трансляцію мистецтва до широких мас.

Дійсність, яка склалася зараз — не та, у якій мені б хотілося існувати і в якій може існувати сучасне мистецтво. Але є люди, які намагаються з цим боротися. Я їх називаю «ті, кого дістало». Ті, хто розуміє, що неможливо іти далі так, як раніше, не можна бути безвідповідальним та робити поганий продукт, не можна сподівати, що «ти один і є найкращий дизайнер на світі» чи кожного разу продовжувати завзято створювати експозицію, у якій звідусіль стричать дроти. В основному, ніхто на це не звертає уваги, а інші плескають по плечах та говорять: «Для українського контексту — це так!» Який український контекст? Ти або створюєш продукт, за який не соромно, або його не робиш взагалі.

Яким би художник не був байдужим до суспільства та його ставленню до своєї творчості, але момент зустрічі зі своїм прихильником, із тим, хто зрозумів тебе, — це ще один стимул до роботи. Значить, наступного разу у нього не опустяться руки, коли буде сумнів про якість виконаної роботи.

Одна з причин, чому я припинив займатися арт-менеджментом та кураторством — це стрес.

У сфері літератури є декілька проектів відомих письменників із відомими музикантами, але, спостерігаючи за подібними перформансами, я не завжди розумію, чому саме ці музиканти саме з цим письменником. Створюється враження, що текст та музика — окремо один від одного. Можливо, це просто два бренди, що перетнулися у проекті. Я не бачу в цьому глибокого сенсу та розумію, що куратор при організації цього заходу був відсутнім як такий. Але був менеджер, який сказав: «Буде чудово, якщо вони попрацюють разом».

Інший негативний момент — функціонування українського «арту». Коли виставка звідусіль забита логотипами спонсора — автомобільного заводу, наприклад. На одному рівні з інсталяціями, творами мистецтва виставляється автомобіль. Для мене це абсолютний провал. Але не стільки кураторів, які вимушені йти на подібний компроміс, скільки самої системи.

Одна з причин, чому я припинив займатися арт-менеджментом та кураторством — це стрес. Тому що виглядає це приблизно так: з'являється проект, який забирає декілька місяців твого життя. Після його завершення ти залишаєшся із величезними фізичними та емоційними втратами. Половина гонорару йде на лікування, а на другу половину ти можеш прожити декілька тижнів. Після того, три-чотири місяці чекаєш на наступний проект, паралельно займаючись халтурою.

Для куратора важливою є освіта, а точніше «надивленість». Звичайно, немає такого слова, але є таке поняття. Іншими словами — потрібен досвід «проживання» музеїв та галерей, прочитання матерівлів з історії мистецтв і так далі. У свій час я переводив тексти для інформаційного видання Pinchuk Art Centre і, спостерігаючи за тии, як вони написані, набирався певного досвіду. Тому, коли приходить час створювати кураторську концепцію, то з одного ьоку мені допомага розуміння з письменницької точки зору, з іншої — 10-річний досвід написання критичних матеріалів, а з третьої — розуміння структури кураторського тексту, яке я отримав під час роботи з інформаційними виданнями. Як бачите, кожна із цих складових прийшла із різних сфер діяльності.

Завжди є шалені відчуття та драйв від спілкування з художниками, пізнання їхніх світів. Для мене це дуже важливо, тому що у своїй мультидисциплінарній діяльності я ставлю собі мету — зрозуміти час. Крізь множинність форм, якими я займаюсь, хочу відчути запах часу. Коли я зустрічаюсь із художниками, які розуміють глобальний контекст або живуть у своєму паралельному світі, мені вдається піддивтися за ними. У цьому є сенс і задоволення від співпраці. Більш того, це компенсує якийсь стрес чи фізичні втрати. Хочеться просто подивитись на експозицію та послухати художника. ■

Автор: Сергій Алейнік

Фото: Ірена Яницька, Наталія Раіник


  • 1 660 переглядів
  • 0 коментарів
Читайте далі
Faqindecor Контакты: Телефон:+380636949447, Электронная почта: faqindecor@gmail.com Адрес: 7, Gogol str, Kharkiv, Ukraine
Добавить проект