Канал телеграм]
Віолетта Терлига: «Виставка — це завжди якийсь безроздільний та святковий ексгібіціонізм» Фото
Інтерв'ю

Віолетта Терлига: «Виставка — це завжди якийсь безроздільний та святковий ексгібіціонізм»

  • 748
  • 0
1 репостів

Харківський художник Віолетта Терлига вже протягом п'яти років бере участь у різноманітних арт-фестивалях та виставкових проектах не тільки в Україні, але і за її межами. На її роботи важко не звернути уваги, оскільки часто їх герої — ляльки.

FAQinDecor поспілкувався із випускницею Харківської академії дизайну та мистецтв, після чого з'ясував, як вона ставиться до критики, що спільного у ляльки та людини, і в чому сила дівчат-художників.

У моїй родині немає художників, тому торувати цю стежку довелося самостійно, в іншому випадку, можливо, було б набагато легше та не довелося б ходити колами, хоча... як знати.

Я дуже вдячна своїм батьками, що вони ніколи нікуди мене не підштовхували, а скоріше вичікували. У нас в родині модно бути самостійним. У школі, у п'ятому класі я з'ясувала, які в Україні є художні виші та моя лампочка запалала над Харковом на вулиці Мистецтв, 8. Ще трохи пізніше з'ясувалося, що шлях до Академії є нелегким та лежить крізь Художнє училище. Мене це спочатку засмучувало та відсувало на декілька років від заповітної мети, але з іншого боку й наближало. Правда, якщо не враховувати той факт, що навчання в училищі на той момент було якимось надзвичайним абсурдом.

Жодної секунди не пожалкувала, що обрала відділення Монументального живопису. Розмір — наше все, як у тій казці: «королівства малувато, розгулятися ніде...». Пам'ятаю, як на другому курсі студенти Академії поголовно прогулювали пари — розписували, розмальовували та «расскульптурували» місцевий аквапарк. Приходиш зранку на це будівництво, а там твої одногрупники вже щось фарбують, білять, місять, було весело. Потім були й інші об'єкти.

Важливо, щоб «вібрувало». Важливо, щоб те, що спіймало твоє око, зачепило й притягнуло твого глядача. Щоб він був радий неочікуваному дежавю.

На критику не ображаюсь, а скоріше навпаки — мені підносять своєрідне дзеркало, у яке цікаво подивитися. А комплементне зауваження зараз на вагу золота, а золото, як відомо, у нашій місцевості на дорозі не валяється.

Останнього разу малювала себе тушшю, короткі замальовки за 2 хвилини. Намагалася спіймати невловиме. Але велика картинка ще попереду.

Сильний характер у нашій справі дає сили не зійти з дистанції та твердо слідувати своєму творчому вектору

Звичайно, зараз актуальне мистецтво — contemporary art, куди від нього подінешся. Колись у розмові, чи то у жарт, чи то всерйоз, Микола Коломієць (український живописець — прикл. ред.) назвав мій живопис критичним реалізмом, ну а чому б і ні — я ще той реаліст.

Чому мої роботи часто пов'язані із ляльками? Тому що в них є певна метафізика, щось привабливо-олюднене. Людина, на мій погляд, — це найцікавіша та найглибша істота; ти її малюєш, пишеш — взагалі, вивчаєш. До людини завжди тягне. Ти завжди розгадуєш її загадки, вона тендітна та вразлива, до неї навіть Бог спускається. Я люблю жанр портрету. У широкому сенсі — усе, що оточує людину, є її портретом: її речі, її житло, місто, епоха, культура. Усе, на чому вона залишає свій слід, — вібрує їй в унісон.

Спеціалізація — це те, з чого кожний художник починає, і те, до чого він у підсумку прийде, щоб обпертися у якийсь момент. Це певна милиця, яка дає освіту, якщо про це мова. Однак, важливо й не киснути в своєму акваріумі, а експериментувати.

У якийсь момент я стала звертати увагу на те, що дівчата-художники в моєму оточенні мають таку важливу якість, як сильний характер. Саме сильни характер у нашій справі дає сили не зійти з дистанції, твердо слідувати своєму творчому вектору. У моєму випадку, до цього можна додати почуття гумору, і ви зовсім невразливі, жартую.

Мені пощастило вчасно зустріти свого головного натхненника та вчителя, якого я дуже поважаю та люблю, прекрасного художника і, я вважаю, інтелектуала від мистецтва — Миколу Коломійця.

Надихає краса навколо, а почуття гумору та іронія задають потрібний кут зору на цю красу, щоб ніде не злиплося (сміється).

Картина завжди є цікавою, поки ти над нею працюєш, а іноді навіть раніше, коли роздивляєшся саму ідею. У цей момент вона тобі здається на піку своєї досконалості. Звичайно, коли робота завершена, ти відвертаєш її до стінки та починаєш зітхання над наступною. Щось типу закоханості.

Ідеї для картин приходять спонтанно. У моєму випадку це імпульс. Бувало, що все кардинально змінювалося протягом роботи, уява і все таке... А іноді, дивлячись скоса на вже готову роботу, думаєш: чогось не вистачає тут, сідаєш й наново все перефарбовуєш.

Виставка — це завжди якийсь безроздільний, святковий ексгібіціонізм з витікаючим емоційним спустошенням, шалений парад емоцій, від «до та після»

Колись я побачила, як моя старша сестра намалювала красиву ляльку на листочку паперу. Я схопила її та понесла показувати татові — він у нас був головним критиком у родині з усіх питань, кажу йому: «Дивись — я намалювала». Тато, звичайно, подивився, але мені не повірив. Говорить: «Піди-но мені таку ж саму намалюй, звіримо». Так я три рази ходила — перемальовувала, доки тата не задовольнив результат. Провчив, значить, за брехню. Можна сказати, моя перша безславна копія, із привласненням авторських прав.

Виставка — це завжди якийсь безроздільний, святковий ексгібіціонізмм з витікаючим емоційним спустошенням, шалений парад емоцій, від «до та після». Наприклад, зовсім нещодавно, довелося два місяці чекати назад своїх картин, які тільки на 4 раз пропустили через митницю, а до цього повертали з різноманітних причин. У підсумку, вони повернулися в такому стані, що їх довелося реставрувати зі сльозами на очах. Але це якщо з переїздами, а якщо вдома, то зовсім інакше — тут все душевно — наряди, квіти, посмішки, як у казці.

Люблю мандри та гори. Якби була б така можливість, я б присвячувала цьому набагато більше часу. Дуже люблю перечитувати «маніфест життя художника» Марини Абрамович, цитую:

Художник повинен проводити багато часу біля водоспадів;
Художник повинен проводити багато часу біля вулканів, що вивергаються;
Художник повинен проводити багато часу, дивлячись на ріки, швидко течуть;
Художник повинен проводити багато часу, дивлячись на обрій, де зустрічаєьться небо та океан;
Художник повинен проводити багато часу, дивлячись на зірки в нічному небі.
Художник не повинен працювати у студії кожного дня;
Художник не повинен ставитися до своєї роботи так, як це робить банківський працівник;

Ідеально, коли ти увійшов до свого покликання, коли все найцікавіше ще попереду. Ідеально, коли ти рухаєшся у потрібному напрямку і знаєш про це.

Дякувати Богові, творчої кризи немає, але питання в іншому: як би втілити все задумане, вдже занадто вузеньке горлечко у лійки, яку ми називаємо обставинами.

Для того, щоб повернути смак до життя, можливо, варто направити свій запит до неба, поговорити з ним на хвилюючі теми — з'явиться не тільки смак, але ще й колір, і світло, і багато іншого.

Треба дивитися у майбутнє із захопленням та оптимізмом. Там вже все відбулося. Там ми прекрасні та світлі. ■

Фото: Валерія Бучук, Наталя Кукушкіна
Автор: Сергій Алейнік 


  • 748 переглядів
  • 0 коментарів
Читайте далі
Faqindecor Контакты: Телефон:+380636949447, Электронная почта: faqindecor@gmail.com Адрес: 7, Gogol str, Kharkiv, Ukraine
Добавить проект